'Бомж': закінчення

Початок історії тут <<< (натисніть)

__________________________________________

Укривши цифри на бруду від дождя, Макс спішно вбив номер в телефон. Тільки-но він випростався, як нещадні потоки змили напис всього за пару секунд.

Позаду пролунав шелест кущів і тріск гілок.

- Макс! - Лео поклав огрубілу долоню, на плече нового знайомого - Ранок вечора мудріший, що не турбуй зараз людей даремно. Час пізній - він вказав на ліве зап’ястя, без годинника - Переночуєш у нас, обдумаєш.

Максим шумно втягнув повітря ніздрями, дивлячись в сиру ніч.

- Мабуть ти прав - кивнув він - І ще… - чоловік розвернувся до волоцюгу - Якщо виберуся, розрахуємося.

- Та не треба…

- Треба - посміхнувся Макс, і поклав руку на плече Леопольда у відповідь - Я звик платити свої борги.

Не звиклий спати на землі, Максим насилу провалився в забуття. Уривки снів зливалися в єдиний кошмар, змушуючи його здригатися знову і знову…

___________

Олена швидким кроком вийшла з ліфта і зробила крок до дверей квартири. Світанкове сонце, яке проникало в під’їзд, вихопило з темряви бруд. Десятки брудних слідів біля дверей квартири.

Раніше, ніколи такого не було.

Руки дівчини нервово тремтіли і потіли. Телефонна розмова з господарем цієї квартири, який відбувся півгодини назад, усе ще не давав їй заспокоїтися.

Вийнявши ключі з кишені, вона наманікюреними пальцями вибрала потрібний. Гарний манікюр в подарунок від Максима Станіславовича.

І цілий мішок проблем на додачу.

Чорні машини у дворі, брудні сліди біля порога.

Дзижчання камери над головою.

Поворот ключа в замку пролунав як грім, луною покотилися по під’їзду. Важка, броньовані двері відчинилися без скрипу. Ледь ступивши всередину, Олена лицем до лиця зіткнулася з кам’яним обличчям оперативника.

Фсбшниками окинув прибиральницю оцінюючим поглядом, і зупинив його на обличчі дівчини.

- Ви хто? - замість привітання спитав він.

- А в… в… ви хто? - затинаючись запитала Олена, трохи задкуючи назад від несподіванки.

Посвідчення відчинилося в десятці сантиметрів від її особи, і провис пару секунд, зникло там же, звідки з’явилося. У внутрішній кишені піджака опера.

- Я Лена - все ще тремтячи від хвилювання відповіла дівчина - Точніше, Казанцева Олена Матвіївна!

- Відмінно Олена Матвіївна - без емоцій відгукнувся співробітник ФСБ - А сюди заради чого ви прийшли? Ви родич Єрьоміна?

- Н.. Ні. Я прибиральниця - видихнула вона, переводячи погляд на дорогий ламінат заляпаний брудом - Все затоптали тут, дозвольте я свою роботу зроблю. Будь ласка.

- Та хай проходить! - пролунав голос із залу - Вань, пусти її. Ми тут всі вже прочесали, кожен сантиметр. Нехай прибере, а то сидимо в бардаку цьому, аж противно.

Ще раз змірявши дівчину поглядом, опер розвернувся і пішов в кімнату.

Незважаючи на бруд, Лена зняла туфлі і минула коридор. У квартирі панував хаос. Все було перевернуто догори дном. М’які меблі розпореним, стінові панелі відірвані. Кругом валялися папери і одяг викинута з шаф.

Обшукували на совість.

Метнувши короткий погляд на колону в центрі кухні, дівчина боком вийшла з кімнати до шафки з робочими приладдям.

Включила пилосос.

Співробітники дивилися футбол по телевізору.

Вже більше половини пляшок в барі пустувало.

Рідкі мільйони.

Олена перевела пилосос в турбо режим, і він загудів, набираючи потужність. Невдоволено обернувшись на шум, один з оперів взяв пульт і додав звук на максимум. Голос коментатора зазвучав оглушливо голосно, перекриваючи всі інші звуки.

- Майстерно обходить захисників!

Піймавши момент, дівчина зробила крок до колони, і носком натиснула на плінтус. Прихована панель зрушилася вниз відкриваючи схованку.

- Один на один з воротарем!

Схопивши рукою целофановий файл з документами, прибиральниця швидко сунула їх у виріз своєї сукні на грудях. Папери моментально зникли між округлостей, пишна фігура дозволяла.

- ГОООООЛ! - громовим голосом з стоваттних колонок прокричав коментатор.

Лена натиснула на плінтус знову, і схованку закрився, не залишивши й сліду…

___________

- … ти просто божевільний - похитав головою Леопольд. Бродяга запустив пальці рук в своє волосся і скуйовдив їх - Просто божевільний!

- Послухай - Макс поклав руку йому на плече - Це єдиний вихід для мене. Так я вб’ю відразу двох зайців, допоможу вам, і помщуся за себе.

Рипнувши гальмами, на дорозі зупинилася Газель. Грюкнувши дверима, водій прикурив і розгублено озирнувся навколо.

Ще раз звірився з адресою доставки.

- розвантажувати - витягуючи з кишені залишки купюр, промовив Макс звертаючись до бездомних.

- Це що? - насупився Лео, показавши на машину.

- Я говорив тобі, що завжди плачу свої борги - посміхнувся Максим - Боюся, що іншої можливості розрахуватися з тобою, у мене не буде в найближчі років п’ятнадцять.

З подивом оглянувши бездомних, водій знизав плечима, і рипнувши важелем відкрив борт. Запригнув в кузов, він почав подавати пакети з продуктами.

- Здрастуйте - гукнув його зреагувала Макс - Ось гроші, візьміть.

Віддав все, що залишилося після покупки смартфона.

- Давай повторимо ще раз, Лео - Максим взяв бродягу за рукав і відвів в сторону - Натиснеш ось сюди, потім сюди. Включиться скайп. Повтори, що ти повинен будеш сказати?

- Що я, і інші вимагаємо справедливості, і перегляду справи про ЖК - спокійно відповів Леопольд.

- Правильно - ствердно кивнув чоловік - І ще… Якщо щось піде не так, запам’ятай. Навіть якщо тобі дадуть двісті, триста тисяч, що не ведісь на це - Макс заглянув в змучені очі бродяги - Пам’ятай, він може дати тобі двісті тисяч, з мільярдів. А я віддав тобі тридцять тисяч з тридцяти.

- Я зрозумів - зітхнув Лео - Та я б все одно допоміг. І продаватися теж не збираюся. Може я і бомж, але не повія.

- Дякую один - з легкою посмішкою кивнув Максим. Кинувши погляд на телефон, він простягнув руку для потиску - Мені пора.

- Хай щастить! Ні пуху! - Лео міцно потиснув руку Макса, і розвернувшись зник в чагарнику.

____________

Лена нервово смикала в руках сумочку, сидячи на алеї останкінського ставка. Вона без кінця озиралася на всі боки, і знову лаяла себе за це.

Лаяла за те, що зв’язалася з цими документами.

І за те, що взагалі влаштувалася на цю роботу.

- Так за що мені все це… - зітхнула дівчина, закусивши губу.

- Здрастуйте Олена - пролунав знайомий голос у неї за спиною - Принесли то, що я просив?

- Доброго дня! - нервово посміхнулася вона - Так, ось - дівчина витягла файлик з паперами і простягнула його Максиму.

Тільки зараз вона звернула увагу на дивний зовнішній вигляд свого наймача. Чорні окуляри, синя толстовка з капюшоном, натягнутим мало не до носа.

Дізналася його тільки по голосу.

- Дякую - коротко кивнув Максим - Грошей у мене немає, але я зробив пару дзвінків - продовжив він - Прошу мені вибачити, але я навів дещо які довідки про вас. Ось візьміть ще номер телефону.

Лена взяла в руки записку дуже невпевнено. Її абсолютно не хотілося знову стати зобов’язаною цій людині.

Дивним, і небезпечному.

- Беріть, не бійтеся! - наполіг Макс - Ми в розрахунку, не переживайте. Це номер клініки. Я дізнався, що ваш молодший син серйозно хворий. Там йому допоможуть майже напевно - чоловік посміхнувся, і трохи опустив окуляри на ніс - Не тільки ви у мене в боржниках ходите.

- Спасибі - на обличчі Олени було написано чималий подив.

- Мені пора - махнув рукою Максим - Бережіть себе. І здоров’я вашого сина.

Сказавши це, він, набираючи хід рушив у бік Останкінської вежі.

_______

- Привіт! - Гена, юрист і колишній глава служби безпеки Макса, простягнув руку і обмінявся з ним потиском - Ти точно вирішив?

- Точно - похмуро відповів Макс - Ти все запам’ятав?

- Запам’ятав - кивнув СБшнік - Я не підведу, ти ж знаєш. Догляну за всім, і знайду тобі найкращого адвоката на планеті.

- Тоді йдемо - знизав плечима Максим.

- Стривай… - зупинив його Гена - Тут така справа… Загалом…

- Ну говори вже!

- Марина тобі не зраджувала з Денисом - видихнув він - Ден змусив її зробити ці фото. Натиснув на те, що батьків вб’є. Хлопці з його охорони, злили мені інформацію.

Макс зблід, хвиля слабкості накрила його від голови до ніг.

Занадто багато стресу за одну добу. Але від цієї новини, світ знову розцвів фарбами.

Він так і знав.

Знав, що Марина не зрадник. І ніколи ним не стане.

- Скажи їй… - закривши очі і нам мить замислившись, відгукнувся Максим - Скажи, що я відпускаю її. Вона вільна. І ще. Коли справа вигорить, зроби так, щоб Марина ні в чому не потребувала.

- Зроблю - кивнув Гена.

- Вперед - нервово заковтнувши, Максим розвернувся і ривком відчинив двері входу в Останкіно.

_______

- Привіт Серега! Андрюха, здорово! - Сбшнік привітався з охороною на вході.

Погляди співробітників безпеки вперлися в Макса.

- Це зі мною хлопців. Щодо роботи товариш прийшов. Родич - все також доброзичливо усміхаючись, спробував заспокоїти їх Гена.

Максим згорбився ще сильніше, кутаючись в капюшон, і ховаючись за чорними лінзами окулярів.

- Сьогодні не пускаємо сторонніх - похитав головою той, що був вище - День особливий. Пряма лінія з Самим. ФСО все оточив.

- Ось це так! - майстерно здивувався Гена - Ну да, справа серйозна… І як нам бути? - розвів руками він - Людина здалеку приїхав. Під мою відповідальність може? Нам на другий поверх буквально, на п’ять хвилин.

Охорона мовчала, але на обличчях вже промайнула тінь сумніву, і Гена миттєво це використовував.

- З мене коньяк, і галявина - підморгнувши прошепотів він - Прямо сьогодні, після зміни. А?

- Все одно їх ФСТ не пропустить далі ніж можна - махнув рукою той, якого Гена назвав Сергієм - Хай ідуть.

______

Довгий коридор, ліфт. Метушливі люди навколо. Охорона на кожному кроці, при формі і в цивільному.

Поворот, ще поворот.

Роздягальня.

- Одягайся - Гена простягнув Максу форму техніка - Метал весь тут залиш. Будь-, навіть ключі і дрібниця. Пластик теж.

Максим слухняно переодягнувся.

- Твій пропуск - зітхнув СБшнік, причепивши на груди Макса бейдж.

- Спасибі - кивнув той, і оглянув себе в дзеркало.

Цілком прийнятно.

- Удачі - видихнув Гена.

__________

Чим ближче Макс підходив до потрібної студії, тим більше ставало охорони. Погляди співробітників безпеки ставали все більш настороженими і гострими. Ніби пронизуючими наскрізь, без всякого рентгена.

- Стійте - біля входу в студію, зупинив його охоронець - Туди не можна.

- Усередині немає техніків - повторив завчену фразу Максим - Це стандартна процедура. Я черговий співробітник.

Охоронець притиснув пальцем гарнітуру у вусі, і включив зв’язок.

- Це третій. Тут технік прийшов. Каже по штату положено - разом з цими словами він продовжував свердлити поглядом Макса - Зрозумів.

Завершивши сеанс зв’язку, співробітник охорони перевірив «техніка» детектором, і прогавив руками.

- Проходьте - охоронець відступив в сторону, відкриваючи двері в студію, залиту світлом софітів.

Освітлення відразу било в очі, немов відкрите сонце.

Макс проковтнув, і увійшов в промені світла.

- Головне не робити дурниць - прошепотів він собі під ніс - І різких рухів…

Глава держави сидів буквально в п’яти метрах від нього. Максима охопив трепет, долоні моментально спітніли.

На лобі виступив піт.

Намагаючись вгамувати тремтіння, він боком позадкував до трибун, і встав за спиною оператора.

Президент за традицією відповідав на питання, і розповідав приклади з історії. Все йшло своєю чергою.

Все за планом, крім одного.

Додзвонювалися всі, хто завгодно, крім Лео.

Переступаючи з ноги на ногу, і знемагаючи від спеки, Максим простояв на одному місці всі 4 години.

Надія танула з кожною хвилиною.

- І у нас є ще один дзвінок, на цей раз з міста Пушкіно Московської області! Давайте послухаємо…

Серце в грудях підскочило так, що ледь не проломило ребра.

На екрані з’явилося знайоме обличчя. Але змінилося воно майже до невпізнання. Леопольд був гладко поголений, і одягнений у все нове. Ті, що стояли за його спиною бездомні, теж виглядали зовсім інакше.

Всі гроші, Лео витратив на одяг для них.

- Пане Президенте! - вимовив бродяга - У мене, і моїх так сказати сусідів, назріло питання. У 2017м році, будівельна компанія під керуванням Єрьоміна Максима Станіславовича…

Говорив він чітко, грамотно.

Зараз, його минуле лектора, відчувалося так сильно, як ніколи раніше. На екрані був інтелігент, без будь-яких натяків на деградацію.

Тільки втомлені очі, видавали в ньому людину, побитого життям.

- … ми просимо вжити заходів. І забезпечити житлом всіх, хто був обманутий. Прошу вас, відновіть справедливість.

Зробивши позначку в блокноті, Президент схилився до мікрофона.

- На жаль, в деяких регіонах ця проблема стоїть особливо гостро - почав свою відповідь Глава держави - І розв’язати цю проблему за одну хвилину не вийде. Наскільки я зрозумів, справа має кримінальний характер, і його рішення слід доручити службам відповідальним за контроль над цією сферою…

Макс повільно підняв робу, і витягнувши з-за пояса документи ступив вперед.

Серце завмерло, м’язи стиснулися в грудку.

Прийшов час суду.

- Ось докази! - голосно промовив він, зухвало перебивши мова - Це оригінали договорів. І вони не схожі на ті, що були видані пайовикам.

Охорона моментально вивернула руки Макса, і кинула його обличчям на підлогу. Скрикнувши від болю, він буквально почув хрускіт своїх суглобів.

Президент мовчки перевів погляд на те, що відбувається.

Зробив короткий жест рукою.

Макса відпустили.

- Дозвольте подивитися паперу? - спокійно промовив Президент, і простягнув руку.

Обтрусившись, Максим встав з підлоги і простягнув файл Главі.

Коротко пробігши їх поглядом, той задумливо кивнув, і прибрав під свої записки на столі.

- Дякую за сигнал - кивнув Президент - А ви теж з пайовиків?

- Ні - похмуро відгукнувся чоловік, все ще кривлячись від болю в суглобах - Я і є Максим Станіславович Єрьомін…

Ще секунду подивившись на співрозмовника Глава держави посміхнувся тільки очима.

- Ваш вчинок гідний поваги Максим Станіславович - промовив Президент - І дуже б хотілося, бачити такі акти каяття набагато частіше - ще пару секунд помовчавши, він додав - Ваша справа буде розглянута позачергово. А тепер, я повернуся до питань громадян, якщо не заперечуєте…

___________

3 місяці по тому

Сонячний день тільки починався, і світанок ще не встиг набрати свою силу. Проте, Макс все одно надів чорні окуляри.

Він полегшено зітхнув разом з гуркотом двері СІЗО, що зачинилися за спиною.

- Привіт що ль? - посміхнулася Марина, і обвила руками шию коханого чоловіка - Поїдемо додому?

- Ні - відгукнувся він, і поцілував дівчину в щоку - Давай-но в Пушкіно прокотимося - трохи помовчавши додав - Та й вдома-то у мене більше немає… І взагалі нічого.

- У мене є будинок, а в тебе є я. Відчуваєш взаємозв’язок? - усміхнулася дівчина - Тепер мій будинок, твій дім.

- І все-таки, давай з’їздимо куди я прошу - з посмішкою відповів Максим, сідаючи в машину.

____________

Гуркіт машини забиває палі, стрясав і землю, і повітря. Лео стояв на краю котловану, і затягуючись сигаретою дивився за діями будівельників.

- Дай-но затягнути! - промовив підійшов ззаду Макс, і простягнувши руку взяв недопалок з пальців Леопольда - У СІЗО пристрастився.

- Давно не бачилися - посміхнувся бродяга - Скільки ти там відпочивав?

- Три місяці - знизав плечима Максим - І три дні.

Лео задумливо кивнув, і знову окинув поглядом будівництво.

Якщо ви на каналі вперше, то можете прочитати і інші мої розповіді в очікуванні продовження.
Ось посилання на них:
“Випадок в тайзі”
“Проблеми вирішує дружина”
“Випадок на сільській дорозі”
“Продажна”
Або просто погортати >>> Канал <<< Вниз. На ньому представлено, більше чотирьохсот публікацій.

- Тридцять з тридцяти тисяч говориш? - з кривою усмішкою запитав він - По-моєму ти сильно занижує розмір своєї вдячності!

- Ти маєш рацію - кивнув Макс - Я віддав двадцять з двадцяти мільярдів. Так буде точніше. Правда тепер і у мене нічого немає. Навіть тачки.

Повисла пауза.

- Паланіка читав? - порушив тишу Лео.

- Читав - кивнув Максим - Навіть знаю про яку цитаті мова.

- Тільки втративши все, ми знаходимо свободу… - закінчив за нього Лео, і взявши недопалок тому, глибоко затягнувся димом…

(Всі персонажі і події вигадані. Будь-які збіги з реальними подіями - випадкові)

Спасибі за прочитання!

Обговорювати можна в моїй групі ВК - >>> ТУТ <<<


ЩЕ ПОЧИТАТИ