# 56. Про все по чуть-чуть

# 56. про все по чуть-чуть

Лешка пішов, а через годину повернулися свекруха з Іринкою. Я за цей час встигла зібрати нам з донькою речі для майбутньої поїздки.

Марина Олексіївна, як тільки увійшла в квартиру, озирнулася, мабуть, сина виглядала. Не побачивши його, трохи забарилася, але запитала:

- Альошка не у тебе?

- Ні, - похитала я головою.

- Зрозуміло, ну ладно, тоді і я піду. Иришка, поки, - промовила свекруха і вже хотіла піти, але я її зупинила.

- А ви не хочете розповісти, як в театр сходили? Як Ірина поводилася?

- Як вела? - перепитала Марина Олексіївна, яка явно витала в хмарах. - Погано вона себе вела. Ні, спершу нормально. Зайшла, ми роздяглися, сходили до ялинки, в буфет, а як в зал йти, завередувала. Я особливо вмовляти не стала, пішли ми з театру.

- І де були? - поцікавилася я.

- На площі гуляли. Все я пішла, колись мені, - промовила свекруха і втекла.

Я, звичайно, здивувалася її квапливості, ну да Бог з нею. Може у людини справи.

Трохи пізніше я розпитала Іринкою про театр, вона сказала, що їй не сподобалося. У залі було похмуро, і вона злякалася. Загалом, я прийшла до висновку, що доньці ще рано відвідувати театр і цирк, нехай трохи підросте.

На наступний день вранці за нами приїхав Ігор з Міленою.

- Привіт як настрій? - сперечався Ігор, допомагаючи Ірині сісти в машину.

- Привіт, нормально, - відповіла я.

- А ти знаєш, що в цей раз залишишся з дівчатками одна?

- Знаю.

- Чи не переживаєш з цього приводу?

- А чи варто?

- Ні, ну хіба мало.

- Чи не переживаю. Мені навпаки здається, що якщо Станіслав Андрійович залишає нас без нагляду, то значить, довіряє мені.

- Думаю, так, довіряє. Та й мені в радість отримати черговий вихідний, - посміхнувся Ігор.

У той день до місця ми добиралися довго. Дорога була поганою, тому Ігор не гнав. Коли, нарешті, дісталися, то хлопець допоміг нам перенести речі, облаштуватися і поїхав. А ми з дівчатками, переодягнувшись, пішли гуляти по території.

Три дня, які ми повинні були провести за місто, пролетіли як один. Я дуже хвилювалася, що нам з Міленою і Іриною буде нудно, але я помилилася. Велика кількість снігу, гірка і тюбінги допомогли нам отримати задоволення.

Як не дивно, але родичі мене не турбували. Пару раз дзвонив Станіслав Андрійович, щоб дізнатися, як наші справи.

Сьомого шеф приїхав о дев’ятій ранку, і ми з Іринкою стали збиратися додому. Мілена з татом ще залишалися відпочивати, а нас повинен був везти Ігор. Було трохи сумно, адже святкові дні закінчувалися, зовсім скоро потрібно було виходити на роботу, а так не хотілося.

Загалом, в місто я поверталася в трохи пригніченому стані. Ігор, бачачи це, намагався мене розвеселити, виходило у нього це непогано. Я навіть пару раз посміхнулася.

У коментарях багато нас сватають, але у нас трохи інше спілкування. Я б охарактеризувала його спілкуванням брата і сестри. Він постійно жартує наді мною, намагається десь повчати. Мене це часом дратує, часом смішить, але однозначно, мені приємно спілкуватися з Ігорем і я сподіваюся, що так далі і буде.



ЩЕ ПОЧИТАТИ