'Альфа'

Двадцять тисяч років тому, коли Земля була не найбільш затишним місцем життя для наших предків, зародилась велика дружба між звіром і людиною. І нехай достеменно невідомо, як дикі вовки стали вірними супутниками людей, режисер Альберт Хьюз пропонує свою, романтизовану, версію у фільмі “Альфа”.

Стародавні люди, на думку Хьюза, мало чим відрізняються від сучасних. Носять одяг і взуття з добре виробленої шкіри, регулярно миються, роблять зачіски і не надягають капюшони навіть у найлютіший мороз. Хіба що гаджети у них простіше: списи, ножі та луки. І вихованців немає. Але це можна поправити, адже син вождя на ім’я Кеда (Коді Сміт-МакФі) дуже чутливий і рефлексуючий підліток. Він не може вбити звіра, зате приручити - запросто.

Під час полювання на бізонів Кеда падає в прірву. Йому дивом вдається вижити, але він залишається один на один з жорстоким світом в пошуках шляху додому. На Кеду нападе зграя вовків, одного з яких він ранить. З цього моменту починається історія приручення вовка людиною.

Краса в “Альфі” важливіше достовірності і сюжету. Хронометраж заповнений прекрасними видами первозданної природи і ефектними стоп-кадрами - глядач ніби дивиться ресурс Discovery на великому екрані, та ще й в 3D. А ось героям і розвитку характерів приділено мало часу. Навіть приручення вовка виглядає якимось занадто швидким і неправдоподібним. Сюжет не захоплює, а ландшафт все змінюється, як ніби по дорозі додому Кеда долає півсвіту, а не раніше пройдену з племенем дорогу довжиною в тиждень. Про історичної достовірності фільму і говорити не варто - це казка, а не науково-популярне кіно. Тому відключайте логіку і насолоджуйтеся картинкою.



ЩЕ ПОЧИТАТИ