# 51. Таня пропала

# 51. таня пропала

Свекрухи я не дзвонила. Хоч і кортіло набрати її номер і дізнатися, як Иришка, але я стримувала себе, вирішивши, що якщо щось піде не так, Марина Олексіївна мені подзвонить сама. Вона і зателефонувала о восьмій годині.

- Танюш, як справи? - поцікавилася в трубку свекруха. - До нас в гості не зібралася?

- У мене все нормально, в гості не збираюся. Як Иришка?

- Та щось вередує, - відповіла свекруха.

- Давайте я її заберу? - запропонувала я, чуючи на задньому фоні сміх дочки.

- Не треба, - трохи затримавшись, промовила свекруха, - краще сама приїжджай до нас відзначати.

- Я ж вусі сказала, що не поїду, - вкотре повторила я.

- А якщо Иришка буде плакати вночі? - видала останній аргумент свекруха.

- Тоді я приїду на таксі і заберу її. Хоча я сумніваюся, що вона буде плакати. Судячи з криків, які я чую в трубці, дочка проводить час весело і, швидше за все, засне без задніх ніг.

Більше свекруха мені нічого було сказати, аргументи, якими вона могла заманити мене до них в гості - скінчилися, тому довелося попрощатися.

Залишок вечора я провела в роздумах, запікати собі курку чи ні. Готувати, та й взагалі ворушитися, не хотілося абсолютно. У підсумку, засунула нещасну птицю в духовку і лягла дивитися телевізор.

Близько дев’ятої мій телефон знову ожив. На цей раз дзвонив Ігор. Я трохи напружилася, побачивши на екрані його ім’я, перша думка була про те, що мені привезуть Мілену.

- Алло, - знявши трубку, промовила я.

- Привіт, - крізь якийсь шум і музику пробився голос хлопця. - Я дзвоню сказати спасибі за коньяк. Він виявився смачним і був дуже доречним.

- Рада, що тобі сподобалося, - відповіла я. - Чи вдалося все-таки вирватися відпочити?

- Ага, а у тебе, що так тихо? Будинки чи що?

- Будинки.

- Хочеш, приїжджай до нас. У нас тут весело. Дівчата гарні, не образять, хлопці теж нічого.

- Дякую за запрошення, але я вдома.

- Ти все-таки зануда, - засміявся Ігор, а потім додав, - моя справа запропонувати, а вже ти вирішуй сама. Якщо надумаєш приїхати, телефонуй, номер у тебе є. Ми гуляємо до ранку.

З цими словами Ігор відключився. А я подумала, що років сім-вісім тому не відмовилася б від такої пропозиції. А зараз мені все це нецікаво, хочеться тиші і спокою.

Об одинадцятій я зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися як дочка. Марина Олексіївна сказала, що Иришка заснула.

***

Я відкрила очі. За вікном вже почало світати. Взяла в руки телефон, щоб подивитися час. Сьомій ранку.

Сьомій ранку. Я швидко села. Це ж треба було так вирубати. Пам’ятаю, що послухала звернення президента, відкрила шампанське, випила пів келиха і лягла дивитися телевізор. Усе. Далі провал. Навіть не пам’ятаю, як вимкнула телик.

Але навіть не це найстрашніше. На телефоні я побачила купу пропущених викликів і смс від Льохи.

Набрала його номер, думаючи, що якісь проблеми з донькою.

- Алло, - сонним голосом промовив Льоша.

- Привіт, ти мені дзвонив, писав? Що трапилося? - запитала я. Повідомлення я не відкривала, вирішивши відразу зателефонувати.

- Це в тебе треба спитати, що сталося? Де ти шлявся всю ніч?

- У сенсі шлялася?

- Я до тебе приїхав, а ти мені не відкрила. На дзвінки не відповідала. Де ти була?

- Вдома я була, спала, - відповіла я, вражена своїм міцним сном.

Ну ладно, телефон у мене автоматично перейшов в беззвучний режим - мій косяк, але як я не почула стукотів в двері - таємниця.

- Ну, ну, брехати будеш комусь іншому. Сплавити дитини, а сама шлявся.

- Відчепись. Думай що хочеш. До речі, Иришка встала?

- Немає ще.

- Як встане, подзвони, я за нею приїду.

- Добре, - буркнув Леха, явно незадоволений тим, що відбувалося і не вірить мені.

Я, до речі, теж перебувала в шоці, не розуміючи, як могла так міцно спати.



ЩЕ ПОЧИТАТИ